«Американське» Лосєве: з історії Харківського тракторного заводу
29 вересня 1929 року вічно заклопотаних харківців ошелешили сенсаційною новиною: у місті збираються будувати «тракторный гигант с массовым производством».
Та хто би згадав про цю дату, коли б за нею не маячила інша: 1 жовтня харківський тракторний відзначатиме дев’яносту річницю від дня урочистого пуску. Менш ніж за два роки, радянська влада виконала свою обіцянку! Знати б ще точно, яку саме…
29 вересня 1929-го «Харьковский пролетарий» стверджував, що завод вироблятиме тридцять тисяч тракторів щорічно. 11 жовтня цифра зросла до сорока тисяч, а 29 листопада газета намалювала всі п’ятдесят!
Стрімке зростання кількості обіцяних тракторів супроводжувалося зниженням їхньої потужності. Ще 12 листопада писали, буцімто вироблятимуть два типи машин — у 60-70 та у 110-120 кінських сил. Та вже 29-го «коні» частково розбіглися: «будем выпускать 50 тыс. тракторов мощностью в 30-40 сил». Скидалося на те, що пропагандистський галас підняли заздалегідь, не уявляючи до пуття, яким той завод буде.
Матеріали обласного архіву не лише підтвердили це припущення, а й дозволили глянути на планування будівництва з дещо незвичного боку — як на перемогу здорового глузду над зашкарублими ідеологічними установками.
Не секрет, що однією з головний цілей спорудження ХТЗ було зменшення критичної залежності від клятих капіталістів. Та от парадокс: аби досягнути бажаного, їм же й треба було вклонитися. І дуже низенько, як свідчать наявні документи. Навіть устаткування для заводської їдальні довелося купувати за кордоном!
Ескізний та остаточний проєкти промислового гіганта мала розробити контора вітчизняна — Українська філія державного інституту по проектуванню нових металевих заводів (Укрдіпромез). Але у вересні 1929-го їй перенесли раніше визначений термін виконання завдання — з 1 жовтня 1930 року на 1 березня. Мінус сім місяців!
І отут виявилося, що існує лише один надійний засіб пришвидшення проєктувальних робіт: «Передать составление окончательного плана в Америку». Так, в усякому разі, вважав керуючий Укрдіпромезом товариш Жигалко. Він вимагав також «немедленной посылки за границу для проектирования вместе с американцами группы инженеров в 25 человек». «Во избежание двойной работы», бо ж місцеві спеціалісти продовжували працювати над ескізним планом.
На тих же американців покладав свої надії і колишній чекіст Микола Мишков, перший начальник харківського Тракторобуду: «Необходимо приступить к отбору высококвалифицированной рабочей силы для посылки в Америку сроком на 1 год, для изучения процессов производства тракторостроения. Количество этой группы определить ориентировочно в 300 человек».
Перший проєкт тракторного заводу, «очень ориентировочный и схематический», за словами «Харьковского пролетария», Укрдіпромез склепав самотужки за три тижні. І 11 листопада 1929 року вийшов з ним на Економічну нараду УСРР.
Найвище чиновництво республіки піддало проєкт убивчій критиці. Олександру Сербиченку категорично не сподобалося місце — майданчик біля станції Лосєве. Натомість він пропонував позносити приватні будиночки навколо ХПЗ (завод ім. Малишева) і побудувати нове підприємство поруч з уже існуючим.
Володимир Затонський рішуче не сприйняв «родзинку» проєкту — спорудження всіх, без винятку, цехів заводу на одному майданчику. А Яків Соколін розкритикував її ще й з ідеологічної точки зору. То, мовляв, капіталісти будують поруч зі складальними цехами допоміжні і заготівельні. Бо в них люта конкуренція і кожен хоче стати незалежним. В умовах же планової економіки треба йти шляхом спеціалізації виробництва.
28 листопада, на президії Харківського окружного виконкому, відбулася повторна презентація проєкту. У присутності представників держплану, наркомату праці, міської ради та низки інших установ.
Керуючий Укрдіпромезом Жигалко затято захищав лосєвський варіант розташування: «Осмотрено около десяти площадок… Самая большая из всех площадок — лосевская — около 200 га. Она и самая ровная, и наиболее удобная. Преимущество лосевской площадки еще и в том, что она расположена вблизи Харькова, у самого железнодорожного пути».
Жигалка підтримав товариш Шахматов, завідуючий відділом планування окружного виконкому. Він витягнув з рукава козирну карту: лосєвський майданчик оглянули американські спеціалісти і визнали його найкращим з усіх запропонованих варіантів.
Інформація про участь американців у проєктуванні потрапила до газет і викликала у багатьох дике роздратування. Невідомий раніше широкому загалу селянин Кирило Горбунов розродився з цього приводу довжелезним листом на адресу «Комиссии по постройке Тракторного Гиганта». Цілий зошит списав бідака, доводячи, що найкраще місце для заводу — його рідне Васищеве. Ох, і дісталося клятим капіталістам від проєктувальника-самоука!
«А позвольте задать вопрос американскому мистеру, — писав Горбунов, — что у него будет на первом плане — собственное материальное благополучие или получившийся эффект?». І сам же давав відповідь за уявного американця: звісно ж, власний заробіток. А Горбунов не лише за промисловий, а й за культурний розвиток країни дбає!
Ось найкрутіший його аргумент: «Села, прилегающие к Васищевской площадке, как-то: Терновая, Лизогубовка, Васищево и Безлюдовка, в культурном отношении очень отсталые, и религиозный дурман сидит еще в костяках. А в связи с постройкой гиганта строилась бы и культура».
Закінчувався лист Горбунова неоковирним віршидлом, в якому, серед іншого, висміювалася наївність американців. Думали, мовляв, «что Россия — диких варваров страна», а ми тракторний гігант будуємо!
«Народна ініціатива» у ті часи всіляко віталася. Тому окрплан порекомендував Укрдіпромезу дати Горбунову аргументовану відповідь і надрукувати це листування у газеті. За винятком «поетичного» творіння. Бо ж курям на сміх: купуємо плани і устаткування, просимо підготувати інженерів та робітників, ставимо чужу експертну думку вище за свою і… репетуємо, що не варвари!
Вже повноцінний, а не «ориентировочный» ескізний план був створений за рахунок «ночных и сверхурочных работ» не пізніше, ніж 18 січня 1930 року. Наступного дня його презентували на об’єднаному засіданні вищої ради народного господарства республіки, президії харківського окрвиконкому та міської ради.
Керівна братія щиро подякувала інженерам за геройську працю. Бо ж цифри говорили самі за себе: «Собівартість трактора, яку вирахувано в ескізному проєкті Укрдіпромезу у 2 800 крб, свідчить про безумовну доцільність нового виробництва, оскільки аналогічний імпортовий трактор коштує зараз до 6 000 крб., в тому числі 5 000 крб. в чужоземній валюті».
Але без ложки ідеологічного дьогтю не обійшлося й тут: «Об’єднане засідання, маючи на увазі високий капіталістичний прибуток, заснований на експлоатації робочої кляси… вважає запроєктовану собівартість трактора ще високою і вважає за потрібне під час проробки остаточного проєкту забезпечити дальніше здешевлення трактора».
Після схвалення харківським керівництвом проєкт мав пройти ще одну серйозну перевірку — затвердження Вищою технічною радою уже всесоюзного Діпромезу, яка перебувала у Ленінграді.
А от подальша його доля дивним чином… роздвоїлася. Існує два варіанти резолюції об’єднаного засідання від 19 січня 1930 року — робочий, написаний російською, і «виставковий» варіант, створений мовою титульної нації, бо ж якраз буяла українізація.
Згідно з українським примірником, після отримання ленінградської «візи», проєкт мали передати на розгляд «широкому активу інженерно-технічних сил столиці». В російському написано «дещо» інше: «Немедленно по рассмотрении проекта техническим советом Гипромеза осуществить американскую консультацию».
Можна не сумніватися, що та консультація була здійснена. Навіть у парадному радянському збірнику, випущеному на честь пуску ХТЗ, чітко зазначалося, що велика група американських інженерів працювала у Харкові від планування майданчику і до гучних урочистостей.
А ще цікавіше порівняти резолюцію об’єднаного засідання 19 січня 1930 року з усім відомим пам’ятником. Як, російський, так і український варіанти документу говорять, що харківське чиновництво схвалило тоді випуск «гусеничных тракторов типа «Катерпиллер-30». Але перший ХТЗ, що дивиться з постаменту на вулицю Біблика, анітрохи не гусеничний. І геть не «Катерпіллер».
Очевидячки, американська консультація була вельми ґрунтовною…