Украинский Оксфорд

Львов. Украинский католический университет. Здравствуйте, милые мои стереотипы. Националисты и католики. Не улыбайтесь мне, я всё о вас знаю. То есть узнаю сейчас, потому что обещано было отвечать на все вопросы и открывать любую дверь.

Достичь желаемого очень просто.
Нужно начать немедленно и никогда не останавливаться.

«Мы ничего нового не изобрели, так работают сотни университетов по всему миру», — эту фразу настойчиво повторяли мне деканы и проректоры УКУ. Некоторые прямо с неё начинали.

Идея выглядела утопической: построить в Украине высшее учебное заведение, которое бы соответствовало всем стандартам лучших зарубежных университетов и было этими самыми университетами признано.

Ориентир на условные Оксфорд или Гарвард не ограничивался качеством преподавателей и курсов, которые они читают. Как «отягчающие обстоятельства» в задачу были включены ещё и внешние атрибуты, вроде собственных хорошо приспособленных для обучения корпусов и целого университетского городка, обустроенного по тем же высоким стандартам, где живут студенты и преподаватели, есть большая современная библиотека и другие удобства.

Сегодня эту утопию вполне можно пощупать. Два учебных корпуса, реконструированный и построенный с нуля, и уже полностью готовое первое здание кампуса — коллегиум. 

Кроме того, в амбициозных планах основателей УКУ был ещё один пункт. Самый главный. Но его, как ни странно, я приберегу для последней части статьи.

Мне интересно, чего это стоило — в прямом и переносном смысле, хочется узнать, нельзя ли перенести этот успешный опыт в более близкую мне сферу. И ещё — очень нужно сравнить ощущения: каково это, строить так, как знаешь ты, а не как принято или сложилось.

Не главное

Проще всего было ответить на первый вопрос. Откуда деньги. Такой «разрыв шаблона»: первая открывшаяся дверь оказалась отделом развития. Не моргнув глазом мне называли цифры, и я нахально исследовала бюджет: два миллиона долларов в год, на минуточку. 

«Ми маємо якісь певні завжди гарантовані надходження — оплата студентів за навчання, але інша справа, що ця оплата становить лише 20% від вартості навчання. Тому решту — 80% — доводиться щороку думати, де знайти, і в різний спосіб шукати, в різних кінцях світу», — объясняет сотрудник отдела развития УКУ Андрей Курочка.

Из каких источников университет получает деньги и на что тратит — информация, открытая любому желающему. Финансовый отчёт — обязательная часть «Ректорского отчёта», который публикуется и широко распространяется ежегодно.

Андрей Курочка, отдел развития УКУ:

«Коли університет започатковувався, більшість надходжень — це були надходження з-за кордону: з діаспори, причому не обов’язково з діаспори української, з різних організацій просто католицьких, індивідуальні пожертви окремих людей. Що цікаво, більше половини тих пожертв були надходження від не-українців. Від людей, які звикли бачити в якісній і некорумпованій, прозорій освіті один з символів певного відродження тієї чи іншої країни і суспільства взагалі. Вони просто підтримали університет, бачачи в цій інституції саме те, що вони хотіли б бачити».

Сейчас, говорит Андрей Курочка, на университет обратили внимание и дома.

Андрей Курочка, отдел развития УКУ:

«Звичайно, ми розуміли, що не можемо увесь час у такий спосіб існувати. Так, на етапі становлення, коли ти ще змушений пояснити середовищу, яке тебе оточує тут, в Україні, ким ти є, які твої сильні сторони, яке твоє бачення розвитку, дуже важлива зовнішня допомога від тих людей, які вже пройшли той етап. Але з часом постало питання — ми повинні зробити запит українському суспільству, тим людям, які нас оточують, щоб вони сказали, чи потрібен такий університет Львову чи Україні».

Если заглянуть в «Ректорский отчёт», сразу видно, получил ли УКУ ответ на свой «запрос». В 2010 году помощь из Украины составляла 7% бюджета, в 2011 году — уже 20%.

Обучение в УКУ платное. Студенческих стипендий в привычном понимании — нет. Зато есть академические стипендии, аналогичные этой системе в зарубежных вузах: каждый конкретный студент получает возможность не платить за обучение, если уровень его знаний достаточно высок.

Кто, как и чему учит

УКУ — маленький университет. Примерно полторы тысячи студентов на всех специальностях и программах, включая семинаристов. Все всех знают в лицо. 

Если коротко и просто по списку — здесь учат историков, богословов, философов, журналистов, специалистов по медиакоммуникациям и социальных педагогов. Коротко, потому что официальный сайт УКУ плотно нафарширован подробной информацией с цифрами, лицами и картинками. Особенно рекомендую лица: и тех, кто преподаёт каждый день, и тех, кто заезжает с визитами и гостевыми лекциями. Перечень гостей географически и представительски чуть ли не шире, чем тот, что в президентской дипслужбе. 

Кроме того, есть в УКУ отдельные программы «для взрослых», как, например, Львовская бизнес-школа (с программой МВА) или Институт лидерства и управления.

Отдельные — не очень подходящее слово, потому что один из принципов университета — максимальное проникновение и обмен между разными сферами и специальностями. 

Тарас Добко, первый проректор УКУ:

«Класичним прикладом такого підходу, що зветься liberal arts education, є британські університети, зараз він найбільш послідовно втілюється в американських університетах. Liberal arts education не означає, що людина отримує повну гуманітарну освіту в якійсь ділянці: стає істориком, чи філософом, чи філологом. Людина, що вибирає якусь технічну освіту, точні науки, завжди має ядро liberal arts education.

Тобто завжди є певні, дуже цікаві курси з філософії, чи з богослов’я, чи з релігійних студій, чи з історії, які на початку формують цю людину, а основна траєкторія — вона може бути, наприклад, в математиці.

Ми, нажаль, через обмеження, які існують в державних стандартах, таку модель запропонувати не можемо. Ми пропонуємо в рамках вже гуманітарної освіти, де людина формується, як професійний історик, чи як професійний філософ, чи як професійний журналіст, певні елементи такого ядра, яке б об’єднало всіх без винятку студентів університету».

Часть лекций — общие для студентов разных факультетов. Например, для историков и журналистов существуют курсы «История идей» и «Западная цивилизация». В бизнес-школе могут учиться преподаватели УКУ, которые после основывают прибыльные программы, чтобы заработать деньги для университета. Придумав свой собственный проект, студент может получить профессиональную консультацию в Институте лидерства и управления и так далее. 

В идеале, говорят в УКУ, каждый студент на выходе должен иметь базовое портфолио, куда войдут все дополнительные «компетенции», полученные во время учёбы. Плюс единый для всех базовый пакет.

Павел Хобзей, проректор УКУ по научно-педагогической работе:

«Ми позиціонуємося як університет, який дає належний рівень іноземної мови. І зараз ми хочемо, щоб бакалаври мали європейський рівень — В1, а магістри — рівень В2, який дозволяє навчатися в європейських університетах. Плануємо також додати до портфоліо кожного студента IT-компетенції».

Гуманитарный факультет. История

Ярослав Грицак, историк, профессор УКУ:

«Ми даємо молодому історику шанси бути міжнародним істориком, незалежно від того, чи він лишається в Україні, чи виїзджає. Ми маємо дуже добрі міжнародні контакти — до самих найкращих університетів. Достатньо подивитись, де вчаться наші випускники зараз — від Гарварду, Кембріджу і Люблiнського університету. Тобто це дуже добрий шанс. Проблема в тому, що Україна була дуже провінциалізована, тобто закрита, і головна проблема є з українською історією, як зі всіма гуманітарними науками: як їх включити в зовнішній світ, зробити їх міжнародними. Отже ми, власне, маємо цю міссію. Ми — як той прилад, що енергію перетворює з 220 В на 127 В і зворотньо, пробуємо включити українську історіографію в цей інший світ».

Личная рекомендация: «погуглите» и почитайте Грицака. Или посмотрите на TEDxKyiv. 

Философско-богословский факультет

Роман Завийский, декан философско-богословского факультета:

«У наших викладачів, як правило, західна освіта, і це дуже широка географія — від Вашингтону через Париж, Рим, Лондон та Люблін. Очевидно, всі наші викладачі, вони мають західний досвід і стараються втілювати власне західні моделі і підходи до освіти.

Пострадянська система освіти великою мірою базувалася на заучуванні, тобто треба запам’ятати певну кількість інформації, яку на сесії треба відтворити, в той час як акцент в західній освіті є на розвитку критичного мислення. Тобто університетський студент — це та людина, що здатна самостійно брати факти з навколишнього світу, їх аналізувати і видавати якісь оригінальний продукт, якийсь синтез ідей в залежності від контексту, традицій, текстів, які вона читає, інтелектуальної культури, в якій вона живе або в діалозі з якою перебуває». 

В качестве комментария замечу, что сам Роман Завийский закончил Оксфорд, сперва получив там высшее образование, а после — докторскую степень. 

И ещё одно — примерно треть преподавателей УКУ свободно говорят на нескольких языках. И часто делают это в виде лекций в других уважаемых зарубежных университетах и на конференциях.

Гуманитарный факультет. Журналистика

Игорь Балинский, руководитель магистерской программы по журналистике:

«Ми працюємо за моделлю універсального журналіста: за чотири семестри студент отримує знання і навики практичні з чотирьох типів медіа — газети, радіо, телебачення і нових медіа. Навчання всі два роки організоване як практикум.

По-перше, майстер-класи і тренінги. Щотижня маємо якогось гостя: від Адама Міхника до Валерія Панюшкіна. По-друге, практичні заняття читають журналісти-практики. 

Далі — ми зрозуміли, що студент не навчиться писати, якщо з ним не буде працювати хтось з практиків у якості редактора. Тому ми взяли Отара Довженка — і, окрім того, що він має певні предмети, він працює з ними як редактор.

Кожного року ми проводимо Школу репортажу. Минулого року — спільно з поляками, цього року на Школі політичного репортажу студенти мали майстер-класи від українських, польських та російських репортерів та юридичну консультацію від медіаюристів. Потім на три дні ми оплатили їх відрядження в десять малих міст України в день голосування, і вони писали за тою поїздкою політичний репортаж.

Крім того, в нас є закордонне стажування, яке оплачує університет. Влітку на два тижні п’ятеро найкращих студентів програми  їдуть на два тижні на стажування коштом університету у Штати, в Італію і в Польщу».  

Практик Игорь Балинский возглавлял информагентство «ZIK» и интернет-издание «Захід.нет».

Куда приводят мечты

Теперь о том главном, что обещала в начале статьи. По-хорошему, не обещать, а писать это нужно было в самом начале, потому что УКУ не появился бы и не стал таким, как есть, без одного базового принципа: единожды задекларированные ценности никогда не меняются.

Здесь эти ценности называют христианскими, всё же основатель университета — Греко-католическая церковь. Но, на мой взгляд, гораздо важнее определения — как это работает. В УКУ нет коррупции и плагиат невозможен в принципе. Проректор по научно-педагогической работе говорил мне, что ни один студент не был отчислен из УКУ из-за долгов по оплате за обучение, а вот за списывание чужих работ и неуспеваемость — обязательно. Но «на совесть» приходится работать не только студентам, а и преподавателям, включая ректора, и другим сотрудникам. 

Так постепенно появляется репутация. Именно она, естественно, в совокупности с качеством обучения, позволяла выпускникам задолго до того, как УКУ получил аккредитацию в Министерстве образования, поступать в иностранные университеты. Она сыграла решающую роль, когда крупный бизнес решил открыть бизнес-школу с программой МВА и выбрал УКУ базой для неё. 

Ярослав Грицак, историк, профессор УКУ:

«Ми працюємо на майбутнє. Працюємо не на спринтерській дистанції, а на стаєрській, ми біжимо надовго.

Ми маємо переконання, що це країна, яка має майбутнє. Інакше ми б всі тут не сиділи, інакше ми б це не робили, інакше ми б усі повиїжджали, повірте, що маємо можливості. І ми вважаємо, щоб це майбутнє сталося, — це питання нашого особистого вибору, нашого вкладення зусиль. Тому ми вважаємо, що є сенс робити те, що ми робимо.

Наша ідея доволі проста: ми хочемо показати певні зразки та стандарти і хочемо з цими зразками та стандартами  вижити, щоб люди зрозуміли, що навіть у найгірших умовах це діє. Бо це насправді діє». 

Роман Завийский, декан философско-богословского факультета:

«Бачачи всі ці негаразди в українському суспільстві, просто природньою відповіддю для людини з таким світоглядом є діяти в такий спосіб, в який ми діємо. Щоб своїм прикладом показати, як можна альтернативно жити. Не просто нарікати, або вказувати на чужі помилки, а просто подати альтернативу, створити таку оазу, яка має тенденцію до росту, щоби всі інші побачили, як можна по-іншому вчитися, як можна по-іншому відпочивати, як можна творити свою ідентичність, як можна спілкуватися с колегами тут, в Україні, як можна входити в діалог із західним інтелектуальним середовищем». 

Владимир Турчиновский, проректор УКУ по стратегическому планированию:

«Ми розуміємо, що ми не будемо величезним університетом, який кількістю зможе тиснути. В нас інша стратегія, ми хочемо готувати людей, які потім будуть міняти цю країну. Щоб заснувався цей університет, вистачило однієї особи — теперішнього ректора, владики отця Бориса Ґудзяка. Не треба було сорок Ґудзяків, вісімдесят Ґудзяків. Була одна людина, яка прилетіла з іншого континенту, яка не мала грошей, не мала контактів, яка сама ще була аспірантом в Гарварді. Але яка подумала: «Я хочу це зробити, я цю справу починаю і за неї берусь». Тобто цілком вистачило однієї людини. 

Ми випускаємо 100-150 студентів. Здається, що це капля в морі, але якщо кожен з них, чи кожен другий з них, чи кожен п’ятий з них зробить свою справу якусь таку чи в бізнесі, чи в освіті, чи в медицині, чи в журналістиці, будь-де, я думаю, що ми чуємося задоволеними, бо ця вся ідея, концепція у підсумку виправдалася. Бо люди змінюють людей і змінюють країни.

Ми хочемо казати людям, що в принципі можна досягати успіху навіть в країні, яка опинилася на 144-му місці в рейтингу корумпованості зі 176-ти країн. Це сумно, це трагічно, але це не безнадійно. Момент свідчення просто, знаєте: прийдіть, подивіться і робіть як ми». 

Для разрядки, ибо очень уж серьёзно всё вышло, трудолюбивым читателям, добравшимся до конца публикации, — бонус: всякое любопытное, подсмотренное в фотоархивах университета.