Модульне містечко для переселенців у Харкові будувалося як транзитне. Ідея полягала в тому, що люди із зони АТО у спокійних умовах зможуть привести справи до ладу, знайти житло, роботу і переселитися. Однак туди заселили вразливі категорії громадян, більшості з яких важко знайти житло і самим себе забезпечувати. Вирішити цю проблему тепер стало складніше.
І раніше, і зараз у модульному містечку не можна було жити постійно. Там не створені нормальні умови для довгострокового проживання людей, особливо дітей.
До того ж, компактні місця проживання переселенців і біженців — неефективні та навіть небезпечні. Доведено практикою багатьох країн, наприклад, Грузії.
Харківське модульне містечко потребує розселення вже давно, а тим більше тепер, коли його стан, за даними чиновників, аварійний.
На державному рівні не було і немає комплексних програм з облаштування життя ВПО. Якщо людина виїжджатиме з непідконтрольної Україні території, то всіма проблемами із пошуком житла і роботи, оплатою оренди, влаштуванням дітей до навчальних закладів вона буде займатися самостійно або за допомогою волонтерів.
Це дуже складний процес, це — проблема. Якщо мова йде про людину з інвалідністю або людину похилого віку, проблема ускладнюється у геометричній прогресії.
Про те, що житло — тимчасове, переселенців попереджали, вони укладали тимчасові договори на півроку, але їх подовжували, бо люди так і не виїхали. Містечко продовжує утримувати міська влада, з бюджету спочатку навіть доплачували за проживання. Тобто з боку очільників міста мало бути розуміння, що робити далі, якщо тимчасові поселенці не знайдуть нового житла. Але за 4,5 роки існування містечка чиновники Харківської міської ради так і не придумали прийнятного способу, щоб переселити людей.
Натомість пенсіонерам та людям з інвалідністю запропонували переїхати в інтернатні заклади, тим самим ставлячи «хрест» на будь-якій адаптації, соціальній мобільності та активності цих категорій громадян і збільшуючи тягар на бюджет.
Проблема є складною і неоднозначною. Оголошенням загрози виселення її не вирішити — люди будуть обурені, і це ніяк не сприятиме адаптації та інтеграції. Але ж і проживання у аварійних модулях є неприйнятним. До того ж, крім тих, хто реально потребує, там ще живуть люди, яким слід йти працювати та не сидіти, сподіваючись на благодійну допомогу.
Скоріше за все, проблему доведеться вирішувати індивідуально з кожною родиною окремо, виходячи із вразливості ситуації та її можливостей.
Читайте також: Соціальне житло для переселенців: реконструкція об'єктів у Харківській області
